ua

Правила життя: Катерина Соколова

07.06.2018

Дизайн-бюро ODESD2 представляє серію матеріалів «Правила життя». Це інтерв'ю з дизайнерами компанії, де немає місця питанням - є лише відповіді героїв про їхнє ставлення до дизайну, до розвитку і звичайним аспектам буття. Автори культових предметів українського дизайну відверто діляться з читачами своїми думками, спонукаючи кожного до внутрішнього діалогу.

Катерина Соколова,, дизайнер в ODESD2,  Sokolova Design: 

“На міжнародному ринку українські дизайнери самі себе недооцінюють, але ми гідні там бути”

Мої улюблені предмети - ті, які створюються просто зараз. Найулюбленіший момент - процес креативу, початок роботи. Доведення ідеї до створення реального предмета - це вже не так цікаво, весело і натхненно. Тут потрібні наполегливість і сили, потрібно не розгубити запал: часто проекти реалізовуються протягом року і більше.

Мені подобається мультизадачність: зараз у роботі маю більше 10 проектів. Кожен із них йде за своїм графіком. Зосередженість на одному проекті дуже стомлює. Коли ти працюєш над різними завданнями, тобі ніколи не стає нудно, у тебе завжди свіже сприйняття.

Для мене важлива ідея проекту. Оскільки я - проти куріння, то не візьмуся за співпрацю з компаніями, які виробляють цигарки або девайси для паління.

Копіювання в дизайні - це порушення інтелектуальних прав та інтелектуальної власності. По суті - справжній грабунок дизайнера, адже він міг працювати над чимось дуже довго і тепер позбавлений свого заробітку. Це грабунок і по відношенню до фабрик, які випускають ці предмети. Я вважаю, що це дуже ганебно.

На жаль, почастішали випадки, коли місцеві архітектори копіюють мою "предметку", ставлять її в свої проекти - звичайно, без попередження чи дозволу. Наші колеги-архітектори чомусь вважають, що ніхто про це не дізнається. Але ми живемо у відкритому середовищі інтернету, де публікуються всі проекти і де видно все. Особливих виправдань у них немає: всі так звикли, всі так роблять, це вважається нормальним.

Дизайнери - дуже спостережливі люди. Бачити всі нюанси, аналізувати те, що ти бачиш - важлива якість для них.

Мені цікаво спостерігати за українськими дизайнерами. Серед них можу виділити Дмитра Козиненка, Сергія Махно - він дуже самобутній. Подобається те, що робить Вікторія Якуша для Faina Design. Виділяю для себе харківського дизайнера Юрія Ринтовта і Сергія Готвянского із Дніпра.

Проекти для українських і зарубіжних брендів відрізняються можливостями реалізації. В Україні поки немає багатьох технологій або певного обладнання. В Європі набагато більше чисто технічних можливостей. Наприклад, робота по дереву. Зараз я проектую крісла і стільці: в Україні складно знайти якісне виконання таких завдань, аби меблі була міцними і довговічними.

Українській дизайн-спільноті не вистачає об'єднання навколо певного руху. Що це буде: виставки, конкурси, форуми - неважливо. Потрібні заходи, які будуть об'єднувати і давати майданчик для комунікацій і змагань. У країнах, де є такі проекти, відбувається великий поштовх з розвитку галузі.

Я не можу сказати, що наші дизайнери поступаються у професіоналізмі колегам з Європи або Азії. На міжнародному ринку ми самі себе недооцінюємо, але ми гідні бути там. Ми живемо в епоху тотальної глобалізації та інтернету. 99% фабрик і брендів співпрацюють з молодими дизайнерами з різних країн, на арену виходять Мексика, Китай, Корея. Шанси рівні, на національність ніхто не дивиться. Не варто відокремлювати себе і недооцінювати.

Я абсолютно міська людина. Можливо, це зміниться з віком, але зараз мені важливі культурні заходи, відвідини нових цікавих місць. Хоча, зізнаюся, не люблю гуляти Києвом: дуже розчаровуюся. Багато їжджу містом з робочих питань, а ось гуляти намагаюся в парках, подалі від урбанізації.

Радянська спадщина більше асоціюється з режимом, аніж з архітектурою, вона трохи недооцінене. Будинки часів радянського модернізму не хочуть захищати нарівні з пам'ятниками архітектури. А ось іноземним туристам і фахівцям навпаки - все це страшенно цікаво, незвично і унікально.

Save Kyiv Modernism - це група людей, журналістів, архітекторів, просто ініціативної молоді, яким не все одно, як виглядатиме місто. Ми намагаємося привернути увагу преси і соціуму. За допомогою юристів складаємо запити в офіційні органи, щоб захистити ці будівлі, внести їх до списку архітектурної спадщини.

Якщо говорити про улюблену "радянську" будівлю в Києві - це, звичайно, "Літаюча тарілка" на Либідській, за яку ми зараз боремося. Дійсно, унікальна і навіть трохи магічна будівля для України і світу. Ще мені дуже подобаються корпуси університету Шевченка на ВДНГ.

Мене надихають подорожі: зараз мрію побувати в Японії і Південній Кореї. Часто відвідую міжнародні виставки, для мене важливо знаходиться в дизайн інформаційному полі.

Найсильніші емоції і щастя я відчуваю, перебуваючи в подорожах. Люблю сама гуляти містом: дуже цікаво, коли ти з містом наодинці, сповна сприймаєш кожну його грань. Багато фотографую - мені цікаві нюанси міського середовища.

Я людина дії. Якщо у тебе прокрастинація, "зависати" можна дуже довго. Вважаю, що потрібно або різко кудись поїхати, або змінити обстановку.


Спілкувалась Ярослава Кобинець