ua

Правила життя: В’ячеслав Балбек

24.09.2018
В’ячеслав Балбек, співзасновник майстерні 2B.group:

“Архітектура і дизайн назавжди у мене в крові”

Репутація випереджає популярність. Якщо ти - відомий і досвідчений архітектор, твої рішення повинні бути сильними і зваженими. Коли я був молодим і недосвідченим, конфлікти із замовниками давалися мені значно складніше.

Людський фактор дуже високий: щоб отримати ідеальний об'єкт, потрібно зі шкури вилізти. Звичайно, є проекти, якими ми частково незадоволені. Мені може не подобатись якийсь колір, і ми сваримося з клієнтом, але ж не мені жити в цьому інтер'єрі. Для мене це особистий програш, але не глобальний: ти не вирішив свою творчу проблему.

Поняття трендів дуже широке. Найчастіше ми працюємо з young professionals, молодими замовниками. Ми не працюємо з депутатами і гігантськими корпораціями.

З моєї практики складно оцінити, що подобається зараз. Якщо ж створювати архітектурний проект "на століття", потрібно абстрагуватися від якогось стилю. Він повинен бути абсолютно самостійним і мати індивідуальний образ.

Соціальні мережі для мене - інформаційний фон. Це один з мотиваторів, який змушує рухатися вперед. Звичайно, ти хочеш поділитися найкращим. І цим підтримуєш своїх друзів: всі хочуть ставати кращими, тому що їх друзі стають кращими. У цьому одна з головних переваг.

Ми дійсно не говоримо про деякі об'єкти публічно. Причин багато: "прогоріли" терміни, не прийшли матеріали, щось зіпсували підрядники, десь не домовилися із замовником. Але навіть якщо ми не виклали такий проект у мережу, на ньому ми стали сильнішими, загартувалися, отримали колосальний досвід в операційній або менеджерській роботі.

Робота в команді - це запорука успіху. Ти ніколи не досягнеш самостійно такого ж обсягу, темпу і якості, не зможеш врахувати всі ці складові. Одна людина може зробити один об'єкт, але не п'ять і не тридцять п'ять одночасно. При цьому в нас немає мети робити максимально багато проектів. Просто хочеться рости і більше залишати після себе.

Оскільки ми розробляємо усі предмети інтер'єру самостійно, в певний момент у нас виникла нестача деталей і елементів. Так ми прийшли до предметного дизайну. Спочатку це були поодинокі об'єкти, наприклад, стілець або стіл для футболу. А потім ми вирішили працювати над цим цим паралельно, адже схожа проблема могла виникнути не лише у нас, але й в інших архітекторів і проектів.

Я зустрівся з бюро ODESD2 на фестивалі Don’t Take Fake, де вони виступили з кріслом Q1. Тоді це був лише прототип, але для себе я відзначив, що хлопці створили продукт. Зараз, на мій погляд, це - найсильніша молода команда. Вони швидко ростуть, молоді, українські.

ODESD2 першими з сегменту назвали себе виробництвом і запросили до співпраці інших дизайнерів. До цього в Україні була трохи інша політика: ти сам створюєш дизайн, сам виготовляєш і сам продаєш. А хлопці запропонували здоровий підхід: вони налагодили виробництво і запропонували іншим це зробити.

Мені подобається наш перший об'єкт, стілець ВВ1. Пізніше ми його оптимізували, зробили спинку. Довго боролися з її нахилом, хотіли зробити зручною, довго відливали цю частину конструкції. Продукт вийшов красивим, лаконічним і завершеним.

Дедалі більше мене приваблюють соціальні проекти. Ти робиш їх "сам із собою": не за гроші, не тому, що комусь винен. Це проекти, в яких ти сам визначаєш собі мету і сам знаходиш шляхи її досягнення. Будь-який соціальний проект, який ми зараз ведемо, ми робимо з любов'ю і ми чесні перед собою.

Зазвичай, я беру на себе більше, ніж потрібно, і розумію це, коли точку неповернення вже пройдено. Доводиться шукати баланс. Я знайшов його зі спортом. "Завантажуюсь" на розумовій стороні, "розвантажуюсь" - на спортивній.

Мені подобаються, напевно, всі види спорту. Я б грав навіть го або керлінг. У спорті ти автоматично стаєш кращим, відточуючи свою майстерність.

Ідеальний день - той, який відрізняється від попереднього. Я постійно чимось зайнятий, просто переключаюсь між процесами. Звичайно, хотілося б мати більше часу і розвантажити себе від справ, взяти тайм-аут на два-три роки, але при цьому залишитися в здоровому глузді. Але потім було б круто повернутися в ту ж точку.

Архітектура і дизайн назавжди в моїй крові. Навіть якщо я почну працювати над чимось іншим, і через тридцять років мене попрохають щось спроектувати, я зможу це зробити.

Спілкувалась Ярослава Кобинець