Правила життя: Олексій Іскос
Олексій Іскос, дизайнер Iskos - Berlin, ODESD2:
“Український дизайн доволі відчайдушний: дизайнери просто роблять те, що їм подобається”
В молодості я вчився на архітектора, і мені це подобалось. Але будівля - це великий об’єкт, в якому ти залежиш від дуже багатьох людей. Пізніше я вчився у педагогічному і працював учителем у школі. Це також було дуже цікаво, але результат такої праці ти, скоріш за все, ніколи не побачиш. Я створював живопис, писав вірші, і, думаю, був би непоганим математиком чи програмістом. Але саме дизайн став для мене оптимальним варіантом: з одного боку, величезний простір для творчості. З іншого - все, що потрібно, може вміститись на твоєму робочому столі.
Творчий процес, який відбувається у голові, захоплює найбільше: тут ще нема обмежень, все красиве та прекрасне. Але і ті обмеження, які виникають у процесі, також надзвичайно цікаві. Відчуття задоволення, яке ти отримуєш, коли проблему вже вирішено - це велика ейфорія.
Якщо ставитись до всього, як до нового виклику, можна уникнути багатьох складностей. Провал - це точка, в якій ти починаєш спочатку. За одним провалом може бути інший. Але ти все одно отримуєш результат, адже це не кінцева зупинка, а просто проміжна станція.
Зараз я працюю над кількома проектами, які перебувають на різних стадіях. Є один стілець, презентація якого повинна відбутись ближче до осені. Є інший стілець, який ми тільки починаємо. Є лампа, яка існує лише в ескізах. І є дзеркало, яке існує лише у моїй голові.
У дизайні завжди є два ключових моменти: функціональність та естетика. Але я дуже люблю дизайн, в якому є і третій фактор: де крім функції та естетики для ока, є щось і для голови. Це як хороша книга чи фільм, які пробуджують фантазію, змушують думати, дають можливість людині самій продумати власну історію. Певно, я трішки поет. :)
Успіх у професії - коли існує достатньо багато людей та компаній, які хочуть з тобою працювати.
Тренди минають сьогодні. Поки ти придумаєш новий продукт. поки він надійде на ринок, мода на нього може піти. Якщо ти хочеш бути оригінальним, потрібно бути поінформованим. Але слідкувати за трендами - робота марна.
Данці мають особливе ставлення до дизайну. По-перше, вони не люблять просто красиві речі, якщо при цьому вони некорисні. Це дуже складно. По-друге, незважаючи на простоту, в них дуже розвинуте відчуття естетики. По-третє, сильні традиції дизайну: з одного боку, цікаво їх досліджувати, з іншого - весело їх порушувати.
Майже 25 років у мене не було жодних контактів з Україною: свого часу я купив квиток в один бік і не збирався повертатись. Останні два-три роки я слідкую за тим, що відбувається у країні. Мені подобається, як працює Катя Соколова - дуже раціональний дизайнер, який при цьому не втрачає самобутності. Мені подобаються проекти Сергія Готвянського, який дуже поетичний та сміливий. Цікаво спостерігати, що вигадує Сергій Махно. І цей список можна продовжувати.
Українські дизайнери гарно поінформовані про те, що відбувається на світовій дизайн-сцені. Певно, вони - не залякані. В багатьох країнах, де дизайн має сформовані традиції, дизайнер несвідомо сам обмежує себе: надто багато знань про ринок, його цільові групи. Український дизайн доволі відчайдушний. Мені здається, дизайнери просто роблять те, що їм подобається. Не обов’язково результат виходить хорошим, але за цим процесом завжди цікаво спостерігати.
ODESD2 - це нова Україна, якої я не знав, яка з’явилась в останні кілька років. Мені було надзвичайно цікаво дізнатись про це бюро і працювати з ним. Цікавість перевищила решту почуттів.
Робота над світильником 15.77, в певному сенсі, була такою ж, як і для решти проектів. Свідомо я не шукав відмінностей. Але, як і в будь-якому випадку, конкретний проект замислюється в контексті конкретної фірми. Безумовно, цей об’єкт було створено під конкретного замовника.
Складнощів у роботі над світильником загалом не було. Було дуже легко та цікаво працювати: це зовсім інше, нове покоління, яке сильно відрізняється від мого.
Я думаю, що всюди, як в Україні, так і в Данії, потрібно бути впевненим у собі та поважати інших людей.
Хюґе, як концепція комфорту, включає в себе різні дуже речі. Крім затишного інтер’єру це, перш за все, безконфліктна атмосфера, це стосунки між людьми. Йдеться не лише про в’язані шкарпетки та свічку на підвіконні. Перш за все - це бажання жити у гармонії з близькими та друзями.
Данці докладають багато зусиль, щоб вирішити проблеми мирним шляхом. І це, певно, їх найдивовижніша риса.
Добре це чи погано, я - радянська людина. Це моя точка відліку, це те, з чим я несвідомо порівнюю. І це те, з чим я борюсь - і в собі, і довкола себе.
В певному віці оглядаєшся на життя, що минуло, і думаєш: якщо я завтра помру, чи було в мене щось хороше, чи отримав я те, що хотів? На щастя, я можу відповісти на це питання схвально.
Я із задоволенням граю у теніс, у настільний теніс, катаюсь на роликах. Але не заради спорту чи здоров’я, а заради ігрового моменту.
Я люблю мандрувати: мені подобаються зміни. Якби постійно довелось бути у компанії, я б дуже втомлювався. Але і якби багато був наодинці, сумував би. Все повинно бути в хорошій пропорції.
Спілкувалась Ярослава Кобинець